Вісник Донецького національного університету Серія Б. Гуманітарні науки

Канадознавчі центри на пострадянському просторі (на прикладі України та Росії).

M. V. Burtseva

Аналіз діяльності спеціалізованих наукових установ дозволяє ґрунтовно підійти до питання вивченості історії та сучасного стану Канади серед українського і російського наукових кіл. Це в результаті допомагає віднайти невивчені лакуни та перспективи для майбутніх досліджень. Праця містить систематизований огляд українських та російських канадознавчих інституцій, які, своєю чергою, представлені підрозділами академій наук, інститутами, університетськими кафедрами, центрами тощо. Охарактеризовані основні напрямки діяльності кожної із цих структур, акцентовано увагу на специфіці канадознавчих центрів та особливостях напрямків їх досліджень. Визначено основні форми наукової активності означених центрів, серед яких традиційними є: організація конференцій, семінарів, круглих столів, публікація спеціалізованих збірок та фахових видань. У статті визначено продовження діяльності канадознавчих інституцій, започаткованих ще у радянські часи, які переважно розташовані та діють у Росії. Виявлено, що наукові центри, які спеціалізуються на вивченні Канади в Україні, виникли переважно у період незалежності. Автором зазначено, що не зважаючи на те, що діяльність канадознавчих центрів у РФ на даному етапі є більш розвиненою, аніж в Україні, цей напрям досліджень є доволі перспективним у нашій країні.

Правовий статус дворянства та почесних громадян Півдня України (XVIII – початок ХХ ст.).

A. V. Gedo

У статті зроблена спроба прослідити еволюцію правового статусу дворянства та почесних громадян півдня України у межах законодавства Російської імперії. Простежено прийняття законодавчих документів, які юридично оформлювали і закріплювали правове становище дворянської верстви. Проаналізовано модифікацію стану, права і переваги якого визначалися походженням, в військово-бюрократичний, права якого залежали від державної служби. Розглядається процес злиття українських і російських соціальних структур після скасування інституту Гетьманщини, законодавчим оформленням чого стала жалувана грамота дворянству 1785 р. Досліджується поступове оформлення стану почесних громадян, яке було прошарком між дворянством і купецтвом за допомогою якого уряд намагався оберігати дворянство від проникнення чужорідних елементів, підтримати і заохотити торгово-промисловий прошарок суспільства, стимулюючи торгово-підприємницьку та благодійну діяльність. Проаналізовано законодавчі акти, які регламентували процес нобілітації регіональної аристократії, її інкорпорацію до лав російського дворянства і почесних громадян. Встановлено, що у формуванні аристократії Південної України взяли участь представники різних етносів що свідчить про її поліетнічному складі.

Співпраця України та Молдови щодо вирішення придністровського конфлікту (1992-2015 рр.).

I. A. Gladchenko

Придністров’я вже 25 років є однією з конфліктних зон на теренах СНД. Внаслідок протяжності східного кордону невизнаної Придністровської Молдавської Республіки фактично по українсько-молдовському кордоні, тема врегулювання придністровського конфлікту була і залишається актуальною як для Молдови, так і для України. У зв’язку з активним інтеграційним процесом Молдови та України у ЄС та НАТО існує реальна загроза «розмороження» придністровського конфлікту з ініціативи РФ та перетворення його на дестабілізуючий фактор у регіоні. У статті розглянуто основні напрями українсько-молдовського співробітництва у вирішенні придністровського конфлікту, вказано на необхідність його вирішення та зацікавленість у цьому України на тлі євроінтеграції. Окреслено суть основних двосторонніх та міжнародних договорів з врегулювання конфлікту.

Поняття «рунічний камінь» у сучасних рунологічних дослідженнях.

A. О. Kurzenkova

Одним з актуальних напрямків сучасних наукових розвідок північноєвропейських рунологів, істориків і лінгвістів є інтерпретація понятійно- категоріального апарату рунологічного дослідження. Широкий унікальний інформативний потенціал скандинавських рунічних написів на каменях к. Х-ХІ ст. актуалізував дослідницький інтерес до дефініції самого терміну «рунічний камінь», який отримав неоднозначну оцінку у працях вчених різних галузей гуманітарного знання: від розуміння його як індивідуального вияву цілей замовника до своєрідного «засобу ЗМІ», що фіксує історичну пам’ять. У статті основна увага зосереджується на розгляді та аналізі контекстів рунічного каменя у працях західно-, північно- і східноєвропейських дослідників. Визначено, що історики та археологи розуміють рунічні пам’ятники як яскравий «асоціативний інструмент» фіксації колективної пам’яті суспільства, а лінгвісти і рунологи підкреслюють їхню «усну монументальність». В результаті дослідження запропоновано визначення рунічного каменя як меморіального об’єкту з нанесеними на його поверхню написами та орнаментальними складовими, що матеріалізували комунікативні дії і закріплювали взаємні зобов’язання замовників на індивідуальному і соціальному рівні розвитку.

Матеріали особового походження родини Шевальових (кінець ХІХ – кінець ХХ ст.).

A.S. Kukhliev

Дослідження мікро-історії, повсякденності, історії роду дає можливість звернутися до такої групи джерел як матеріали особового походження, що здатні передати живу тканину повсякденності, дух, атмосферу епохи. Вони можуть бути використані досить ефективно, відобразивши, якою мірою те, що описується в них, є типовим для даного суспільства і часу, або, навпаки, є рідкісним або навіть винятковим, унікальним. Ці джерела служать способом соціальної ідентифікації людей і позначення реальних проблем, які стояли перед ними. Оскільки в центрі наративних матеріалів завжди перебували люди, то через їхнє сприйняття дійсності з’являється можливість всебічно дослідити повсякденність, уявити емоційну атмосферу, дух епохи, свідками та сучасниками якої вони були. Комплексне використання матеріалів особового походження дало можливість представити історію одеської родини Шевальових, з якої постала ціла плеяда неординарних особистостей, чия творча спадщина й понині не втратила своєї значущості. В даній розвідці було систематизовано наративні джерела, присвячені життю членів родини Шевальових. Виявлені дослідником матеріали систематизовано за наступними видами: спогади, матеріали листування, інтерв’ю, некрологи. Встановлено особливості кожного з даного виду джерел, визначено рівень об’єктивності. Всі документи вирізняються особливостями подачі інформації, що дозволяє зануритися в різні історичні епохи, краще зрозуміти авторів, прослідити їхній життєвий шлях.

Асоційована школа ЮНЕСКО у Святогір’ї – навчальний заклад ХХІ століття.

I. I. Martinchuk

Тематичне дослідження надає можливість сформувати уявлення щодо одного з напрямків діяльності ЮНЕСКО в Україні, а саме створення мережі асоційованих шкіл. Ці пілотні навчальні заклади покликані сприяти вихованню толерантності та установок на міжкультурне спілкування учнівської молоді, виховання культури миру. У статті визначені мета та напрямки співпраці мережі асоційованих шкіл ЮНЕСКО в Україні на прикладі Святогірської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Донецької області, яка першою стала членом проекту міжнародної організації. Значна частина дослідження присвячена аналізу діяльності навчального закладу в рамках міжнародної співпраці за проектами ЮНЕСКО. В рамках репрезентованих заходів проводяться конференції, семінари-практикуми, зустрічі з цікавими людьми. Протягом 1967- 2015 років у навчальному закладі створено зал, де пропонується наглядна агітація із забезпечення прав дитини, інформаційні бюлетені, цікаві матеріали. У закладі відбуваються цікаві бесіди про роботу асоційованих шкіл ЮНЕСКО, про створення ООН та її структуру. Також школа бере участь у Всеукраїнській конференції „Модель ООН – Україна”. Здійснений аналіз дозволяє визначити пріоритетні напрямки діяльності асоційованих шкіл, їх значення у формуванні нового європейського спрямування системи освіти України, підготуватись до життя в демократичному громадянському суспільстві.

Дитяча безпритульність та бездоглядність на Півдні України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): Аналіз періодичних видань.

Yu. R. Moskaleva

Значний пласт матеріалів стосовно проблеми соціальної підтримки і доброчинності загалом, та проблем дитячої безпритульності та бездоглядності, зокрема, опубліковано у періодичних виданнях. В статті аналізуються матеріали видань щодо дитячої безпритульності та бездоглядності на території Півдня України з другої половини ХІХ – до початку ХХ століття. Саме в цей період виокремлюється спеціальна періодика з питань благодійності. На сторінках періодичних видань з’являлися критичні огляди літератури, статті європейських дослідників, повідомлялося про кількість покинутих дітей в регіоні та стан розвитку державної і приватної ініціативи у подоланні явища «діти вулиці». В роботі проведено аналіз періодичних видань за обраною проблематикою, визначено основні аспекти, висвітлені на їх сторінках. Доведено, що поява спеціалізованої періодики з питань благодійності внесла позитивні корективи в подолання явищ безпритульності та бездоглядності. Насамперед важливим стає залучення досвіду доброчинності, а також поява спеціального місця для обговорення питань сьогодення, залучення небайдужих до спільної боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю.

Проблема класифікації громадських організацій Польщі.

Yu. V. Okunovska

Процеси розвитку демократичних інститутів у Польщі та зростання громадської активності призвели до розширення діяльності громадського сектору впродовж 1989-2004 рр. Громадські організації у Польщі прийнято ще називати – «неурядовим» або «третім сектором». Це так звана мережа громадських, некомерційних організацій, що покликані вирішувати проблеми суспільства, які не в змозі вирішити державний сектор. Діяльність даних організацій є багатопрофільною та охоплює найважливіші сфери суспільного життя, що зафіксовані у ряді законів Республіки Польща починаючи з 1984 р. та були закріплені у законі від 24 квітня 2003 р. «Про діяльність суспільної користі й волонтерство» серед яких: освіта та наука: спорт та туризм; культура і мистецтво; охорона здоров’я; соціальна допомога; міжнародні зв’язки, питання інтеграції. У зв’язку із диференціацією функцій та завдань організацій неурядового сектору єдиної прийнятої класифікації організацій не існує, вони змінюються в залежності від підходів дослідників. У роботі проаналізовано погляди провідних дослідників з даної теми. Висвітлено джерела та літературу, що розкривають специфіку діяльності громадського сектору Польщі.

Землеробські артілі М. В. Левитського на Півдні України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

I. V. Pyatnitskova

Землеробські артілі були одним із напрямів кооперативного руху, поширеного на Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Ініціатива їх створення належала громадському діячу, ідеологу українського кооперативного руху Миколі Васильовичу Левитському. Саме завдяки його сприяння у середині 90-х років ХІХ ст. на Херсонщині було засновано 125 землеробських артілей. У статті розглянуто внутрішню структуру артілей, принципи та умови співпраці, які базувались на засадах рівності всіх членів. Актуалізовано питання їх морально-виховної функції. Визначено, що їх діяльність сприяла запровадженню нової техніки та технологій у сільськогосподарське виробництво, розширенню посівних площ та збільшення врожайності. Проаналізовано причини розпаду землеробських артілей на початку ХХ ст., серед яких недостатнє фінансування, відсутність координуючого органу, компетентних керівників на місцях, законодавчої бази. Розкрито значення землеробських артілей М. В. Левитського, яке полягало не лише у розвитку господарств артільників, а й більш широкому та інтенсивному залученню селян до капіталістичних умов господарювання.

Воєнний стан в Польщі 1981-1983 рр. у спогадах польських режисерів.

O. M. Rodyhina

Статтю присвячено дослідженню досвіду особистісного переживання подій періоду воєнного стану 1981 – 1983 рр. у Польщі представниками творчої інтелігенції на матеріалі спогадів режисерів Анджея Вайди, Кшиштофа Кесльовського та Кшиштофа Зануссі. Розглянуто їхню реакцію на впровадження режиму воєнного стану та його політику у різних галузях, зокрема, мистецькій. Режисери, які протягом попередніх років змальовували реалії соціалістичної Польщі засобами кінематографу, опинилися в ситуації, що унеможливлювала продовження їхньої творчості у звичному руслі. Розглянуті спогади митців мають велике значення для вивчення періоду воєнного стану та зокрема для реконструкції становища опозиційної творчої інтелігенції у Польщі 1981 – 1983 рр.

Нормативно-правові акти як джерела правового регулювання діяльності земств в Україні.

O. V. Saraieva

У статті досліджено нормативно-правові акти, що регулювали процес створення і діяльності земських установ у Російській імперії. Класифіковано і з’ясовано інформативні можливості законодавчих актів в контексті дослідження організації та функцій земств. Нормативно-правові документи, які регулювали діяльність земств можна розділити на законодавчі акти і актові матеріали. Закони підписувалися імператором і вносилися до «Повного зібрання законів Російської імперії». Підзаконні акти затверджувалися не імператором, а міністрами. Це нормативні документи органів влади усіх рівнів, зокрема, численні циркуляри та розпорядження до них, які доповнювали і конкретизували сферу діяльності земств та визначали межі компетенції нових органів місцевого самоврядування. Законодавчі джерела дозволяють визначити правове поле функціонування земств, а також простежити еволюцію державної політики щодо них. Водночас, без залучення інших історичних джерел, таких, як матеріали діловодства, особистого походження, статистики та ін., законодавчі акти не дають повної картини розвитку політики державної влади, щодо земств, оскільки вони містять тільки норми, але не демонструють особливості їх практичної реалізації. Так, наприклад, конкретний досвід діяльності земських установ Катеринославської губернії, зокрема, Маріупольського, Бахмутського та Слов’яносербського земств свідчить про пильну увагу, яку вони від самого початку свого існування приділяли освіті, медичним та економічним заходам, хоча нормативні документи відносили ці питання до «необов’язкових». Отже, реальна практика корелювала законодавчу регламентацію.

Стильова диференціація логічних прийменників сучасної української мови.

A. M. Adamenko

У статті розглянуто особливості вживання логічних прийменників сучасної української мови на позначення причинових, цільових, допустових відношень та відношень відповідності, залежно від стильової диференціації.

Психологічні умови розвитку позитивної «Я-концепції» особистості студента.

V. A. Barskaya

У статті йдеться про основні складові позитивної «Я-концепції» особистості студента у зв`язку з питаннями формування та розвитку позитивного образу себе в межах професіоналізації та самореалізації. Я-концепція відіграє дуже важливу роль в житті і розвитку особистості: вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, визначає інтерпретацію її досвіду і є джерелом очікувань. Визначено психологічні умови і засоби розвитку позитивної Я - концепції особистості студента в рамках вузівського навчання. Встановлено, що в сучасних вітчизняних дослідженнях проблеми Я-концепції різні теоретичні конструкції і методологічні підходи до вивчення Я-концепції не узгоджені один з одним, оскільки різні вчені, вирушаючи у своїх дослідженнях від різних цілей і завдань, приходять до суперечливих поглядам на дану категорію, її структурні та змістовні складові. Доведено, що розвиток саморозуміння, впевненості в собі, емоційної стійкості мають позитивний вплив на образ власного Я та «Я-концепцію» в цілому.

Енантіоморфізм в «Історії Русів».

O. S. Berdnik

«Історія Русів», мистецький текст давньої української літератури, що постав на межі ХVІІІ й ХІХ століть, осмислюється з огляду на сучасну літературно-критичну думку. У цій статті досліджується енантіоморфізм тексту «Історії Русів», що дозволяє реінтерпретувати цю пам’ятку, привернути увагу дослідників до вивчення мистецьких елітарних текстів національної культури, до яких, звичайно, належить «Історія Русів», яка закладає підвалини для творення нової української літератури та, на наш погляд, має всі підстави бути підручником з виховання національної самосвідомості громадян сучасної України. У цій статті виявлено діалогічні відношення між окремими частинами тексту «Історії Русів», побудованими на енантіоморфному розділенні єдиного і зближенні відмінного. Такі відношення є основою структурного співвідношення в смислопороджуючому механізмі аналізованого тексту.

Використання електронних засобів навчання у процесі вивчення англійської мови.

Yu. H. Bilostegnyuk

У зв'язку з переходом на нові стандарти освіти особливого значення набуває особистісно орієнтований підхід у навчанні. Основна мета роботи – це висвітлення актуального питання про застосування нових інформаційних технологій у середній школі, завдяки яким змінюється роль, спосіб, швидкість та ефективність використання інформації в процесі навчання. У статті ми зробили короткий огляд сучасних електронних навчальних засобів, що можна використовувати при навчанні англійської мови, зазначили основні функції, які містять у собі роль підручника, викладача, довідково-інформаційного посібника, консультанта, тренажера, контролюючого засобу, визначили роль в організації самостійної роботи учнів з англійської мови, визначити можливості та специфіку використання нових інформаційних технологій у навчальному процесі, дослідити ефективність їх застосування на уроках англійської мови в загальноосвітній школі, експериментально перевірити ефективність використання нових інформаційних технологій у процесі вивчення англійської мови.

Функціонування регіональних інтернет-видань у руслі тренду локальності.

T. G. Bondarenko

Статтю присвячено дослідженню проблеми функціювання регіональних інтернет-медіа в руслі тренду локальності. Зосереджено увагу на посиленні ролі локального й гіперлокального складників у сучасній комунікаційній системі. Представлено перелік інтернет- видань Черкащини, до більш докладного аналізу специфіки їхньої роботи залучено три найбільш рейтингові (за версією bigmir)net) ресурси («Прочерк», «Інфоміст», «Прес-Центр»). Названі інтернет-видання досліджені за виокремленими критеріями: дата створення й засновники; основний діяльнісний вектор, функційна спрямованість, тематика; характеристика інтерфейсу; представлення авторських матеріалів, передруку, рерайтингу, унікальних проектів тощо; продукування фото, відео, наявність специфічних графічних елементів; кількість щоденних оновлень; чисельність коментарів аудиторії. Окрему увагу зосереджено на особливостях заголовкового комплексу як текстового актуалізатора та на способах налагодження інформаційної взаємодії з аудиторією (представленість у соціальних мережах, надання користувачам змоги коментувати матеріали та ін.).

Іншомовності-англіцизми на позначення осіб в українському художньому дискурсі постмодерну.

L. N. Borodenko

У статті проаналізовано англомовні іншомовності лексико-семантичної групи «Найменування особи» на матеріалі українських художніх творів постмодерну. Визначено семантичні особливості англомовних іншомовностей на позначення осіб у художньому дискурсіЮ. Андруховича, О. Забужко, І. Карпи, І. Роздобудько та інших українських письменників постмодерну. Окреслено специфіку функціонування термінів «англіцизм» і «англіцизм-американізм». Англійські іншомовності в сучасній українській мові являють собою різноманітний, багатий, живий і рухливий матеріал. Вплив лексики англійської мови (здебільшого в її американському варіанті) на сучасний український узус, безсумнівно, є важливим. Англомовні іншомовності кваліфіковано як національно марковану лексику, джерелом якої постають різні варіанти англійської мови. Лексико-семантична група англіцизмів «Найменування особи» є елементарним семантичним мікрополем із гіперсемою «людина», що за своїм складом становить здебільшого одиниці культурної інтеграції понятійних сфер. Складники цієї групи забезпечують функцію диференційованої номінації в межах певного континууму, як за рахунок семантичної спільності для позначення континууму загалом, так і за рахунок їхньої семантичної відмінності, що вносить специфічний відтінок у загальну семантичну тему.

Статус і функційно-семантичні особливості імператива в граматичній системі української мови.

K. A. Bortun

Дослідження специфіки імператива в українській мові дає нам можливість розглянути його закономірності функціонування в структурі висловлення. Адже саме в процесі спілкування в мовця відповідно до комунікативних завдань і з метою впливу на співрозмовника (співрозмовників) виникає потреба у висловленнях, у яких частини пов’язані між собою складними семантичними відношеннями. Саме тому комунікант використовує імперативні речення та конструкції для орієнтації на позитивну результативність акту волевиявлення. Так, структури можуть реалізуватися щодо різних адресатів та повинні виконувати (виконати) приписувані їм дії одночасно чи послідовно, або ж передбачати різні дії спонукання, протиставлені одна одній. У роботі окреслені основні теоретичні аспекти дослідження терміна «імператив», його статус у сучасній лінгвістиці, означені диференційні ознаки імператива, розглянуті наявні в сучасному лінгвістичному дискурсі класифікації імперативних речень та імперативних конструкцій, окреслена методологія дослідження. Здійснено спробу кваліфікації категорії імператива в українській мові, враховуючи специфіку відношення дії до дійсності, наявність власної парадигми особових форм дієслова, модифікаційні маркери спонукального значення та відповідне інтонаційне оформлення. Виявлено семантико-синтаксичні функції імператива і закономірності й особливості його вживання в граматичному ладі української мови. Проаналізовано та обгрунтовано класифікацію вживання імперативних конструкцій в процесі мовного акту.

Функціювання підрядних сполучників у сучасних періодичних виданнях Житомирщини.

H. S. Veselska

Сполучникова система української літературної мови не є сталою в часовому вимірі. У різностильових текстах відбито динамічні процеси, характерні для певного періоду її розвитку. Швидке зростання суспільних задумів та мовні контакти призводять до переформування будь-якого лінгвістичного рівня, зокрема помітні зміни й на граматичному. У пропонованій науковій розвідці на матеріалі сучасної періодики Житомирщини здійснено спробу простежити особливості у функціюванні підрядних сполучників восьми семантичних груп – часові, наслідкові, умовні, допустові, причинові, порівняльні, цільові та сполучники відповідності, що експлікують однойменні семантико-синтаксичні відношення між підрядною детермінантною та головною предикативними частинами в складнопідрядному реченні. Визначено коло найуживаніших підрядних сполучників виокремлених семантичних груп, частково наголошено на причинах розширення функціонально-стилістичних параметрів деяких підрядних сполучників.

До питання дефініції концепту.

I. V. Garbera

Множинність сучасних дефініцій концепту зумовлена його існуванням як багатовимірного утворення: епістемічного (виконання пізнавальної функції, функції збереження знань про світ, здатність вербалізуватися у людській свідомості тощо); психоментального (зв’язок з психікою та пам’яттю, абстрагування, потенційна суб’єктивність, здатність відображати ментальну дійсність і т. д.); етнокультурного (наявність національно-культурного забарвлення, узагальнення, стереотипність і константність існування тощо); аксіологічного (наявність оцінного компонента, приналежності всьому колективу, кодованості у чуттєво-образних уявленнях і т. ін.). У статті актуалізовано тенденцію розглядати концепт синтезовано, поєднуючи в одній дефініції кілька підходів, акцентуючи увагу на складній сутності концепту.

Поховальний обряд Центрального Поділля: етнолінгвістичні студії.

I. V. Gorofyanyuk

Поховальний обряд слов’ян здавна привертав увагу дослідників. В українському мовно-етнографічному контнуумі на сьогодні відомі системні дослідження поліського, волинського, гуцульського, бойківського, слобожанського поховального обряду, натомість Поділля залишається лакуною в українському інформаційному просторі традиційного поховального обряду. Рефероване дослідження висвітлює структуру, номінацію традиційного поховального обряду Центрального Поділля. Робота виконана на матеріалі, зібраному експедиційним методом у 13 н.пп. Вінницької та Хмельницької обл. за єдиною програмою опитування. Вербалізація обряду в говірках описана в контексті обрядової реальності: складного комплексу раціонально-практичних та ритуально-магічних дій, їх виконавців, атрибутів, які супроводжують та оформляють поховання померлого, а також обрядів, звичаїв, вірувань, пов’язаних зі смертю, похованням, із міфологічними уявленнями про душу. Засвідчено, що центральноподільські говірки мають широкий арсенал номінативних засобів, архаїчних за походженням та варіативних за формою, для вербалізації всіх етапів поховального обряду та реалій, пов'язаних з ним. Простежено етнолінгвістичні паралелі традиційного поховального обряду Центрального Поділля з відповідними явищами у слов’янських народів.

Статус прислівника в системі частин мови: основні підходи до аналізу (на матеріалі української і італійської мов).

A. V. Grachova

Дослідження являє собою комплексний аналіз наукової думки щодо визначення дефініції прислівника та виявлення його граматичних особливостей. Систематизовано основні підходи до аналізу лексико-граматичної категорії прислівника на матеріалі двох різносистемних мов: італійської та української. Аналіз досліджень з історії становлення категорії прислівника здійснено на матеріалі праць як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів. Проведена робота дозволила оцінити еволюцію наукової думки щодо ознак і функціонування лексико-граматичного класу прислівника в порівняльному контексті і виявити наукову перспективність вивчення цієї частини мови.

Літературно-критичний дискурс першого українського Ренесансу.

T. N. Grachova

Національний літературний процес початку ХХ ст. – складне, багатогранне, неоднозначне культурне явище, значення якого для подальшого розвитку української літератури неможна недооцінювати. Стрімкі зміни політичного, економічного,соціального контексту доби мотивувало динаміку розвитку літературного процесу. Літературна полеміка 1925-28 рр. стала логічним наслідком активних пошуків діячами мистецтва шляхів подальшого розвитку молодої національної літератури. У роботі основну увагу акцентовано на літературно-критичній діяльності найбільш вагомих учасників дискусії, серед яких – М. Хвильовий, М. Зеров, С. Пилипенко. Коло питань, що стали предметом палкої полеміки і мали принципове значення,- визначення вектора руху національної літератури, можливість її орієнтації на Європу; ставлення до теорії «масовізму», визначення домінантних якісних характеристик творця художніх творів, пошук напрямків підвищення якості письменницької продукції, рівня майстерності діячів мистецтва. Важливо при цьому враховувати ідеологічну платформу, що суттєво коригувала хід літературної дискусії. У статті основний акцент зроблено на ідейно-естетичних зіткненнях керівника селянських письменників «Плуг» С. Пилипенка, полеміста М. Хвильового та теоретика «неокласиків» М. Зерова, сутність яких повно ілюструє тодішня періодична преса. Таким чином, у роботі виділено принципові протиріччя авторських концепцій щодо важливих питань культурного розвитку національної літератури.

Темпоральні прислівники із семантикою ‘пори року’ в середньополіських говірках.

H. I. Hrymashevych

Прислівникова діалектна лексика як частина граматичної системи є неодмінною складовою говіркового лексикону, відображає загальні тенденції розвитку діалекту, є свідченням ментальності говірконосія. З-поміж обставинних прислівників активністю функціонування в зазначених говірках відзначаються прислівники часу, складовою яких є група адвербіативів на позначення пір року, в основі яких лежать відіменникові деривати з давніми коренями зим-, весн-, літ-, осін’-, утворені адвербіалізацію відмінкових форм іменників чи суфіксальним і префіксально- суфіксальним способами. Зафіксовані в процесі живого спілкування з діалектоносіями та представлені в лексикографічних і текстографічних виданнях із досліджуваної території аналізовані прислівники місця демонструють з огляду на свою безкатегорійність і невідмінюваність формальну варіативність на фонетичному рівні, відображаючи таким чином фонетичні особливості середньополіських говірок, та словотвірному. Усі проаналізовані прислівники належать до активно вживаної в говірках лексики, оскільки, порівняно з іншими розрядами прислівників, використовуються досить часто, що, очевидно, зумовлено тим, що значення таких адвербіативів безпосередньо пов’язане зі сприйняттям говірконосіями природного циклічного часу, здатного змінюватися зі зміною пори року.

Основні концепції вивчення членів речення в мовознавстві.

N. F. Grozian

У статті зроблено аналітичний огляд теоретичних концепцій вивчення членів речення в традиційному і новітньому мовознавстві. Окреслено категорію членів речення як багатоаспектного явища, з’ясовано їхні класифікаційні критерії. Концепції вивчення мінімальних синтаксичних одиниць об’єднано в чотири групи залежно від загальних підходів до з’ясування їхньої сутності: логіко-граматична, психолого-граматична, формально- граматична (традиційна) і функційна. Проаналізовано здобутки і недоліки традиційної класифікації членів речення. Обґрунтовано дієвість функційного підходу, за яким мінімальні синтаксичні одиниці аналізують на тлі формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної та комунікативної структур речення. Зауважено, що цілісне дослідження мінімальних синтаксичних одиниць ґрунтується на їхній формальній, семантичній і комунікативній диференціації, а тому створення тривимірної типології членів речення об’єктивно вмотивоване.

Функційно-комунікативні вияви звертання в сучасній українській прозі (на матеріалі романів А. Кокотюхи та С. Жадана).

D. M. Dmytriieva

Дослідження функцій звертання з урахуванням комунікативної ситуації є актуальною проблемою сучасної мовознавчої науки. Тексти художніх творів ХХІ століття демонструють різноманітні за своїм мовленнєвим призначенням і стилістичними особливостями вияви звертань, тому вони й стали предметом нашого дослідження. У статті розглянуто основні підходи в лінгвістиці до вивчення звертання, висвітлено погляди мовознавців на його граматичну природу та статус у реченні, виділено основні функції звертання в структурі речення-висловлення. Особливу увагу приділено аналізу семантичних, стилістичних та функційних особливостей звертань із романів А. Кокотюхи та С. Жадана. Досліджено вживання кличних комунікатів у номінативно-контактній та етикетній функціях, здійснено аналіз використання вокативних речень у художньому мовленні.

Мовні девіації в українських засобах масової інформації.

I. R. Domracheva

У статті досліджено проблему функціонування іншомовних слів в українській пресі, а саме їх недоречні вживання та різноманітні мовні девіації. Джерельною базою є «Україна молода», інтернет-ресурс www.svoboda.org, телеканали «СТБ», «Новий канал». Встановлено, що лексичні зміни в українській літературній мові періоду останніх років засвідчують про тісний зв’язок мовної еволюції з життям суспільства. Вони виявляють нові тенденції розвитку лексико-семантичної системи. Докорінні зміни в суспільстві спричиняють відчутні перетворення, передусім на лексико-семантичному і словотворчому рівнях мови. Функціонування мови сучасних українських мас-медіа пов’язане з двома протилежними тенденціями: активна деривація неологізмів на національній мовній основі, а також відродження значної кількості невживаних у попередні часи питомих українських слів; інтенсифікація процесу запозичень як наслідок загальної глобалізації. Активність останніх визначається частотою їхнього використання в різних засобах масової комунікації.

Структура імені-образу в екзистенціальному тексті (на матеріалі роману «Місто» В. Підмогильного).

M. V. Dotsenko

У статті здійснена спроба комплексного підходу до розгляду структури імені- образу через призму художньо-філософського напряму у романі В. Підмогильного «Місто». У ході дослідження простежено вплив філософії екзистенціалізму на український інтелектуальний роман. Виокремлено семантично наповнені мікроконтексти функціонування поетоніма, які співвідносяться з основними екзистенціальними модусами. Виявлено конотації, які найбільше інтенсифікуються, простежуються засоби їх вираження. Зафіксовано образно- семантичну структуру поетоніма, яка складається з таких наповнень: роздвоєності, самотності, боротьби, буття-у-собі, буття-у-світі, рефлексії, пошуку смислу життя, розгубленості індивіда, болю, символічної смерті, відчуження, відчаю, міфічної свободи, абсурдного світу, конфлікту раціонального і ірраціонального, совісті і відповідальності, метафізичного бунту, композиційної завершеності, іронії, скепсису, недовіри до світу, алюзії. Доведено вплив ідей екзистенціалізму на формування онімікону роману.

Головна тема давньоукраїнської літературної арахнології.

M. V. Zhylin

Дослідження елементів флори і фауни в поетичних екосистемах вимагає ретельного аналізу на мікрорівні. Одним з характерних зоологічних образів традиційної риторичної культури в давньоукраїнській літературі є павук і головний продукт його життєдіяльності – павутиння. Аналіз випадків використання цього образу головним чином за доби бароко дає можливість стверджувати, що смисли, пов’язані з ним, відмінні від новоєвропейських або очікуваних сучасним реципієнтом. Попри відносно малу кількість староукраїнських пам’яток, у яких згадується павук і павутиння, їхні образи зустрічаються реґулярно майже в усіх жанрових різновидах. Образи павука і павутиння позначені обмеженою риторичною валентністю: вони становлять елемент стійкого алегоричного утворення, головним смислом якого є марність, минущість поцейбічного життя людини. Аналізуючи розвиток головної теми літературної арахнології, можна дійти висновку про незначну варіативність смислів і контекстів, пов’язаних з образами павука і павутиння. Основними варіаціями ванітативного мотиву є небезпека боговідступництва, пересторога перед єрессю та владолюбством. Головна тема є успадкованою з Біблії через посередництво східної патристики та давньоруського проповідництва.

Критерії розмежування фразових і основних дієслів у сучасній англійській мові.

I. Ye. Zozulya

Стаття присвячена дослідженню критеріїв розмежування фразових і основних дієслів у сучасній англійській мові. Встановлено, що фразові дієслова – це дієслівні комплекси, які складаються з дієслова, прийменника чи прислівника, що заповнюють пустоти в лексичній системі мови, в якій відсутні назви дій, пов’язані з діяльністю людини. Досліджено та представлено 6 об’єктивних критеріїв розмежування фразових та основних дієслів сучасної англійської мови. Розглянуто значення фразових дієслів, які часто вживаються замість відповідних простих дієслів. Зроблено спробу класифікувати «частинки», які слідують за дієсловом у фразових дієсловах. Виявлення лексично-семантичних особливостей фразових дієслів у цілому і їхніх складових компонентів зокрема є ключем до успішного засвоєння цієї великої за обсягом частини вокабуляра сучасної англійської мови. Саме лексико-семантичний аспект є основним у процесі розрізнення фразових і нефразових дієслів.

Категорія пресупозиції в сучасній прагматиці та підходи до її вивчення.

T. S. Kalashnikova

Стаття присвячена розгляду проблем, які виникають в сучасній прагматиці та теорії речових актів щодо визначення та вивчення категорії пресупозиції, її незмінності при запереченні, правил проекції та її ролі в установленні успішної комунікації. Також зазначені основні напрямки подальшого дослідження функціювання даної категорії в дійсних речових актах. Доведено необхідність дослідження функціювання пресупозиції в речових актах та визначення основних специфікацій даної категорії.

Досліджено нізмінність пресупозицій при запереченні, розглянуто правила проекції пресупозіцій, визначено вплив пресупозицій на успішність комунікації взагалі.

Встановлено, що наявність пресуппозицій надає змогу отримати більше інформації з тверджень комуніканта, ніж ним було безпосередньо вимовлено. Однаковий набір пресуппозицій є однією з основних вимог для встановлення успішної комунікації

Експлікація темпоральних семантико-синтаксичних відношень сполучними комплексами в сучасній українській літературній мові

O. V. Kovtun

У статті досліджено сполучні комплекси, які виконують функцію зв’язку та виражають темпоральні семантико-синтаксичні відношення у складнопідрядному реченні, визначено їхні типи за будовою, охарактеризовано види семантико-синтаксичних відношень, які вони виражають, установлено співвіднесеність таких сполучних комплексів із типовими темпоральними сполучниками української мови, з’ясовано відмінності між різними групами засобів зв’язку предикативних частин темпоральних складнопідрядних речень. У дослідженні проаналізовано структуру та морфологічні моделі темпоральних сполучних комплексів, виокремлено їхні структурні частини, визначено стрижневий компонент, що поєднує всі одиниці групи, описано семантичні відтінки та стилістичну забарвленість таких моделей. Висновки, зроблені у статті, сприяють впорядкуванню складу сполучних засобів, з’ясуванню їхньої функціонально-стильової маркованості, визначенню джерел та перспектив поповнення сполучникової системи української літературної мови новими одиницями. Її узагальнення поглиблюють синтаксичну науку про систему засобів зв’язку у складному реченні. Концепція сполучних комплексів посприяла відмежуванню їх від складених сполучників. Комплексне дослідження таких одиниць розширило синтаксичний аналіз складносурядних і складнопідрядних речень, синонімії складних синтаксичних конструкцій.

Гра з історією у романах альтернативної історії В. Кожелянка.

M. V. Kondratyuk

Стаття присвячена аналізу стильових елементів, що складаються під впливом концепції альтернативної історії у романaх В. Кожелянка. Ігрова модель аналізується як риса постмодерної естетики. Головна увага приділяється карнавальній трансформації стереотипних образів, що характеризують український історичний дискурc.

Модерні експерименти у структурі п’єси Б. Бойчука «Голод (1933)».

M. M. Konovalova

Зберігаючи традиції материкової літератури, автор звертається до теми українського минулого. Екзистеційна проблема свободи людини як найвищої цінності позиціонується на тлі національної трагедії і виражається через конфлікт людини і системи. Тема абсурдності людського буття посилюється зовнішнім чинником голодом. У статті здійснюється аналіз п’єси з позицій модернізму, визначаються жанрові особливості твору, аспекти проблематики, роль діалога як домінантного фабульного компонента драматичного тексту. Увагу зосереджено на таких особливостях поетики, як образи-символи, контраст, драматизм внутрішньої дії, зміщення художнього простору, форми вираження авторської позиції. Акцентується увага на використанні драматургами діаспори релігійної міфопоетики. Розглядаються способи інтерпретації та трансформації міфопоетики розп’яття у структурі модерної п’єси. Визначається ідейне навантаження залучених у текст інтермедіальних зв’язків.

Структурно-семантична організація композитів у говірках Центрального Поділля.

H. P. Krayewska

Стаття присвячена вивченню структурно-семантичної організації композитів у центральноподільських говірках. Матеріалом дослідження слугували композити, що функціонують у складі лексики традиційних народних ремесел, зокрема деревообробки, ковальства, каменярства та плетіння. Встановлено, що найбільша кількість композитів представлена в лексиці деревообробних ремесел. Композити проаналізовані щодо кількості компонентів, які утворюють складне слово; характеру смислових відношень; типу зв’язку між компонентами. З’ясовано, що найпродуктивнішим способом творення композитів є основоскладання, а саме сполучення іменника та дієслова. Менш продуктивними в говірках виявилися словоскладання та контамінація. В основі композитів лежать різні види словосполучень – дієслівні, числівникові, займенникові словосполучення та субстантивні. Найширше в термінології народних ремесел Центрального Поділля представлені композити, між компонентами яких простежуються об’єктні відношення. Відповідно, їх складові мають значення – предметність + дія.

До питання про специфіку фраземної оцінки.

Zh. V. Krasnobaieva-Chorna

Стаття продовжує цикл публікацій автора, присвячений вивченню аксіологічної специфіки фразем. Встановлено, що оцінні фраземи функціонують у вісьмох семантичних діапазонах: «добре – погано», «схвалювати – не схвалювати», «задовольняти – не задовольняти», «цінний – нецінний», «цікавити – не цікавити», «стверджувати – заперечувати», «рекомендувати – забороняти», «дотримуватися норм – не дотримуватися норм». Окреслено місце оцінного компонента в структурі фраземного значення та виявлено особливості формування оцінної шкали у фраземіці.

За характером оцінки фраземи класифіковано на позитивнооцінні (фраземи, що відповідають зоні «добре» оцінної шкали та позиціоновані як «добре», «схвалювати», «задовольняти», «цінний», «цікавити», «стверджувати», «рекомендувати», «дотримуватися норми»), негативнооцінні (фраземи, що відповідають зоні «погано» оцінної шкали та інтерпретовані як «погано», «не схвалювати», «не задовольняти», «нецінний», «не цікавити», «заперечувати», «забороняти», «не дотримуватися норм»), фраземи з дифузною оцінкою (характер оцінки визначається контекстуально); нейтральнооцінні (фраземи нейтральної зони оцінної шкали, що відповідає поняттю «ні добре, ні погано» і включає об'єкти, які не співвідносяться з ознаками «добре» або «погано»).

Зони синтаксичної нечленованості і типи нечленованих словосполучень.

M. I. Lychuk

У статті проаналізовано виділення в словосполученнєвій теорії типів синтаксично нечленованих словосполучень за ступенем злитості компонентів. Окреслено три зони синтаксичної нечленованості: ядерну, напів’ядерну та периферійну. Пояснено диференціацію зон з опертям на сутнісні характеристики: структурну функцію ядерного конституента та його граматичну природу. Важливим критерієм виділення типів нечленованих словосполучень в межах зон є власне-синтаксична і внутрішня синтаксична нечленованість. Розкрито сутність власне-синтаксичної нечленованості. Ознака виявляється на реченнєвому рівні: нечленоване словосполучення займає в реченні синтаксичну позицію якогось одного члена речення. Пояснено внутрішню синтаксичну нечленованість з опертям на граматичну природу стрижневого слова. Найчастіше ядерний конституент виражений словом релятивної семантики, що підтверджує низький рівень його інформативності. Ядерні конституенти реалізують свої категорійні значення тільки в сполученні з залежним конституентом. Визначено градуальний характер внутрішньої синтаксичної нечленованості і його залежність від самостійності / несамостійності ядерного конституента. Охарактеризовано типи і різновиди нечленованих словосполучень ядерної, напів’ядерної та периферійної зон. Ядерну зону утворюють нечленовані словосполучення, позначені високою градуальністю, напів’ядерну – з низькою градуальністю. Периферійну зону формують нечленовані словосполучення, синтаксична нечленованість яких залежить від внутрішньореченнєвих чинників. Найповніше представлена ядерна зона синтаксичної нечленованості: її наповнюють сім типів нечленованих словосполучень.

Газетний заголовок як засіб експресивізації в політичному дискурсі.

Yu. V. Mala

Проаналізовано особливості функціонування висловлень у функції газетного заголовка, визначено їхні структурні різновиди, прокоментовано синтаксичні засоби експресії на рівні заголовка та комунікативні особливості висловлень-заголовків. Зʼясовано різновиди і розкрито причини використання регулярно повторюваних висловлень у заголовках, описано специфіку мовних актів, утворених зазначеними висловленнями. Прокоментовано характер авторських інтенцій.

Інтерпретація етнофразем в діалектному тексті.

H. I. Martynova

Статтю присвячено репрезентації обрядових фразеологізмів як невід’ємних складників вербального коду весілля в діалектних текстах, записаних від носіїв середньонаддніпрянського говору. У ній розглянуто варіативність компонентного складу фразем, особливості їхньої етнокультурної семантики в текстовій інтерпретації, що дало змогу з’ясувати глибинне національно-культурне підґрунтя формування цих одиниць, влучно та яскраво проілюструвати кореляцію між мовою та культурою середньонаддніпрянців. Внутрішня форма значної частини засвідчених одиниць достатньо прозора, її легко реконструювати в діалектних оповідях на фоні омонімічних вільних словосполучень. Унаслідок такого підходу представлене розкодування фрагментів архетипного тексту обряду, що стали основою виникнення обрядових фразеологізмів і зумовлені соціально-побутовим, культурно-релігійним, національно-психологічним рівнями розвитку народу. Також звернено увагу на регіональну своєрідність обрядової семантики та символіки компонентів стійких одиниць у синоніміко-варіантних фразеологічних рядах, на оберегові функції позначуваних ними обрядодій. Шляхом використання діалектних текстів мотивовано значення застарілих компонентів етнофразем, що уможливило їх пояснення в цілому.

Оніми в художньому дискурсі Макса Кідрука (на матеріалі роману «Твердиня»).

O. A. Moroz

У сучасній ономастиці актуальним напрямком студій є вивчення особливостей функціонування власних імен у художньому дискурсі. Їх дослідження на матеріалі сучасної української літератури, зокрема пригодницько-фантастичного жанру, відкриває нові обрії літературно-художньої ономастики, дозволяючи розширити уже сформовані теоретичні положення в межах цієї науки. У розвідці окреслено основні здобутки в галузі ономастики, зокрема в плані дослідження специфіки функціонування власного імені в художньому дискурсі. Обґрунтовується термін літературно-художній онім, під яким розуміється та чи інша власна назва, уживана в художньому просторі. Узагальнено функції, які ім’я виконує в художньому творі. Здійснено аналіз основник теоретичних напрацювань у межах літературно-художньої ономастики, при цьому визначено загальну специфіку власного імені в художньому дискурсі. На матеріалі роману Макса Кідрука «Твердиня» установлено типологію імен, використовуваних у цьому творі, виділено основні їх функції, визначено специфіку оніма в жанрі фантастики.

Міфологема води в поезії С. Черкасенка.

M. M. Moshnoriz

Дослідження міфопоетики української літератури раннього модернізму набули особливої актуальності у зв’язку з необхідністю з'ясування специфіки міфологічного фактора в творчості письменників-модерністів. Література модернізму є запереченням художніх принципів реалізму й натуралізму, тому створювала власні міфи, нерідко й самі твори перетворюються на міфологеми. У роботі досліджено міфологічний фактор поезії С. Черкасенка, зокрема висвітлюється специфіка художнього втілення міфологеми води. Міфологема води постає в поезії С. Черкасенка в символічних та алегоричних втіленнях. Виявлено, що міфологема води набуває численних варіацій, таких як ріка, хвиля, море, озеро. Аналіз функції міфологем у поезії С. Черкасенка дає змогу краще зрозуміти та доповнити розуміння його творів, дає змогу описати та пояснити художній світ письменника. Зроблено спробу сформулювати такі фундаментальні символічні значення міфологеми вода, які знаходимо в поезії С. Черкасенка. Міфологема води – це першооснова, початковий стан всього сущого, початок життя, втілення чоловічої чи жіночої животворчої сили, метафора смерті, небезпеки, зникнення, початок і фінал всіх речей.

Лонгрид як мультимедійний формат промоції книги.

O. A. Nesterenko

Статтю присвячено дослідженню специфіки продукування й функціювання лонгридів. Проаналізовано мультимедійну історію «Книги – кораблі думок на хвилях часу: топ- 10 цікавих фактів про книги», розміщену на сайті кафедри журналістики, реклами та PR- технологій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Описано жанр, композицію й умови впровадження мультимедійних матеріалів, організацію зворотного зв’язку з аудиторією та окреслено потреби споживача. На підставі аналізу інформаційного простору констатовано, що формат лонгриду є зручним для представлення різнопланової інформації, репрезентованої в текстовому та інтерактивному варіантах, обрання теми для змістового наповнення вмотивоване потребою популяризувати українську книгу в сучасному ефірному просторі. Зазначено, що принадність такого формату зумовлена передусім техногенною залежністю людей, їхньою надмірною зацікавленістю віртуальним простором. З’ясовано базисну ідею творчого доробку ‒ розроблення й упровадження мультимедійного лонгриду, що покликаний репрезентувати всебічну інформацію про книги у форматі топ-10 цікавих фактів, допомогти читачеві зорієнтуватися в книжковому світі. Окреслено функційне призначення інтернет-платформи – досягнення якісного рівня в системі комунікації «автор – книга – читач». Обґрунтовано мету журналістського матеріалу – задоволення інформаційних потреб аудиторії, досягнення результативності й соціального ефекту.

Кореферентність як мовне явище у вітчизняних студіях.

H. V. Osipchuk

Аналіз наукових розвідок українських дослідників дає можливість глибше з’ясувати лінгвістичну сутність мовного явища кореферентності. У часовому просторі напрацювання вітчизняних науковців перебувають на початковому етапі. Вивчено формально-семантичні співвідношення синтаксичних одиниць з урахуванням їх структурно-семантичних і функціональних особливостей; проаналізовано кореферентність як важливу текстову категорію, що забезпечує його референційність, тематичну неперевершеність та інформаційну завершеність. Досліджено три класифікації тотожних найменувань. Визначено, що термін кореферентність, запроваджений лінгвістами значно раніше, та у сучасному мовознавстві використовується в процесі дослідження лексики, морфології, синтаксису, стилістики. У науковій праці окреслено основні теоретичні аспекти вивчення кореферентності, проаналізовано філософську та логічну сутність мовного явища. З’ясовано значення досліджуваного лінгвістичного терміну. Простежено значення кореферентів як текстотвірних чинників. Встановлено внесок українських дослідників у напрямку розширення аспектів вивчення мовного явища зарубіжними ученими, звернено увагу на методики сучасних лінгвістичних розвідок.

Егоцентрична ‘там’-семантика генітива в українській мові.

V. P. Pylypak

Вивчення семантики та функціонування мовних одиниць і категорій у зв’язку з виявленням людського чинника в мові, суб’єктивної позиції мовця є актуальним в наш час. Теорії, що спираються на принцип дослідження системи мови і функціонування мовних одиниць у зв’язку з людиною-мовцем, називаються антропо- чи егоцентричними (І.В. Арнольд, К Бюлер, Е. Бенвеніст, С.Д. Кацнельсон, М.О. Луценко, Ю.С. Степанов, М.О. Шелякін). Розгляд родового відмінка у семантико-прагматичному аспекті, що пов’язаний з виявленням егоцентричних семантичних чинників у мовних одиницях та категоріях, дозволяє поглибити уявлення про причини його широкого функціонально-семантичного навантаження в українській мові, зрозуміти можливість використання генітива у первинних та вторинних функціях.

У статті окреслені основні традиційні тенденції та підходи до визначення загальної семантики генітива в українській мові у присубстантивній атрибутивній функції та у придієслівній адвербіальній прийменниковій функції. При цьому відзначається недостатнє врахування таких факторів, як особливості ситуації мовлення, прагматичні мотиви мовця чи суб’єкта дії тощо. Глибинна егоцентрична семантика генітива розглядається як вияв різноманітних похідних відтінків широкого егоцентричного смислу дейктичного характеру ‘там’. Семантичний компонент ‘там’ є елементом семантичної опозиції ‘тут’ – ‘там’, що є показником співвідношення мовцем усіх явищ і об’єктів дійсності щодо своєї особи, протиставлення себе оточенню, зовнішньому об’єктивному світу.

Семантична та словотвірна структура прізвищ на -енк-о (на матеріалі антропонімії Донеччини).

V. D. Poznanska

Дослідження прізвищ із суфіксом -енк-о дає змогу охарактеризувати їх як найхарактерніші та найуживаніші українські прізвища, що концентрують лінгвістичну та історичну інформацію, відображають реалії життя того часу, коли формувалася прізвищева система української мови. У статті проаналізовано погляди лінгвістів на генезу суфікса -енк-о, розкрито семантику іменникових утворень із цим формантом у сфері загальних назв і поступову патронімізацію їх, перехід в особові назви синів. На матеріалі антропонімії Донеччини висвітлено процес формування прізвищ на -енк-о на базі онімної та апелятивної лексики і виділено два види прізвищ: відіменні та відапелятивні. Визначено роль церковно-християнських та давньослов’янських автохтонних імен і структурних типів їх у творенні прізвищ. Описано семантичні розряди апелятивів і визначено їхню активність у прізвищетворенні. Виокремлено прізвища подвійної мотивації.

Номінація процесів будівництва у східноподільських говірках.

L. B. Polishchuk

Важливу роль в аналізі структури діалектів, визначенні діалектного членування мови загалом відіграє вивчення діалектної лексики за окремими тематичними групами лексики та лексико-семантичними групами з урахуванням усіх багатовимірних зв’язків та відношень, у яких перебуває лексема з іншими елементами системи. Особливої значущості аналіз діалектних слів набуває тоді, коли мовні одиниці є виразниками регіональної культури і сприяють реконструкції історії культури народу загалом. Назви реалій будівництва містять не тільки лінгвістичну інформацію, а й дають уявлення про різні сторони життя й діяльності носіїв мови в конкретному регіоні. Проаналізований матеріал дає підстави зробити висновки про те, що структуру будівельної лексики складає набір багатьох лексико-семантичних груп, які розпадаються на менші мікрогрупи: назви будівельних матеріалів (будівельні матеріали природного походження, вироби із матеріалів природного походження, матеріали промислового виробництва); назви процесів будівництва; назви осіб; назви будівель та їхніх конструктивних частин (назви житлових приміщень, назви господарських споруд, назви приміщень для тварин); назви малих архітектурних споруд.

Дієіменник як засіб інформаційної компресії в реченні і тексті.

K. V. Ponomarenko

У статті проаналізовано дієіменник як засіб компресії інформації на семантико-синтаксичному й комунікативному рівні. Зокрема, окреслено спектр аспектів теоретичного осмислення дієіменника, з’ясовано його морфолого-синтаксичні особливості синкретичної мовної одиниці, що поєднує в собі формально-граматичні ознаки іменника із семантико-синтаксичними властивостями дієслова. Семантико-синтаксична специфіка аналізованої одиниці мови схарактеризована у зв’язку з її потенційною предикатністю, здатністю відтворювати структуру пропозиції. Пропозицію розглянуто як зв’язну ланку між реченням і текстом, мінімум значущої інформації про подію, ситуацію. Визначено функції дієіменників у позиції головних та другорядних членів речення в аспекті згортання інформації й семантичного ускладнення речення. Проаналізовано комунікативні функції дієіменника у висловленні й тексті, зокрема його роль в організації текстової інформації, потенціал передавати найбільш важливу інформацію, а отже, здатність акцентувати увагу реципієнта. Наведено результати дослідження функцій дієіменника в комунікативній організації тексту, окремих мовних експериментів, які доводять, що основною функцією дієіменника в реченні і тексті є конденсація інформації.

Проблема автор – герой у романі Віталія Бендера «Фронтові дороги».

V. A. Prosalova

У реферованій статті застосовано біографічний метод дослідження для виявлення зв’язку між «біографічним» автором і головним героєм роману Віталія Бендера «Фронтові дороги» – Михайлом Мартюком. Актуальність статті зумовлена відсутністю літературознавчих досліджень про творчість українського письменника-експатріанта Віталія Бендера, необхідністю введення його доробку в науковий і читацький обіг. Автором статті з’ясовано, що в основу роману «Фронтові дороги» були покладені події воєнного лихоліття, обґрунтовано подібність життєвих шляхів автора і героя, виявлено значний ступінь аутентичності твору, який написав свідок і учасник воєнних подій в умовах свободи слова. Ця обставина дала можливість автору-творцю не прикрашувати зображених людей, а показувати їх в усій складності й неоднозначності ситуації, у сумнівах і ваганнях – усупереч вітчизняному офіційному дискурсу. У статті підкреслюється, що Віталій Бендер не прагнув бути суддею зображених людей і подій, а лише свідком того, що відбувалося в роки Другої світової війни на окупованій ворогом території. Звернено увагу на амбівалентні взаємозв’язки «біографічного» автора і автора- творця, виявлено, що «біографічний» автор приховується у творі під чужим ім’ям. Водночас встановлено, що герой роману «Фронтові дороги» Михайло Мартюк сам стає автором, описуючи свою фронтову молодість.

Сценарії Василя Стуса в ракурсі художності.

O. V. Punina

У статті сценарний текст Василя Стуса постає об’єктом наукового розгляду в ракурсі його потенційної художності. Сценарії «Ожидание», «[Холодне, з дірками хмільної тьмяної сині, небо]» запропоновано прочитувати як авторські, де зовнішня форма лібрето й кінодраматургічних сцен наповнена експресіоністичним змістом. Для реалізації поставленої мети використано низку матеріалів (звернення, листи), в яких є вказівки на читацьке та креаторське взаємнення Василя Стуса зі сценаріями. Для письменника робота над сценарієм бачилася перспективною не лише у зв’язку з можливістю розпочати близьку до бажаної діяльність, а й новим форматом художнього осмислення дійсності. Прагнення Стуса продукувати кінодраматургічну форму було пов’язане з можливістю вступити у 1971 році на сценарні курси в Москві, узявши участь у конкурсі сценаріїв. Наукове прочитання сценаріїв автора дає можливість говорити про потенційну художність (на що спочатку вказував у коментарях до друкованих сценаріїв текстолог Микола Гончарук) як виразний маркер насамперед за рахунок смислового навантаження ключових образів. Сценарний текст як “стенограма емоційного пориву” (С. Ейзенштейн) реалізує основне завдання письменницької праці за В. Стусом: розкриває “біографію душі”, зокрема за рахунок художнього осмислення категорій самотності й творчості.

Лексико-семантичні групи термінологічних іменників- юкстапозитів із гіперо-гіпонімійними відношеннями.

L. A. Radomska

Дослідження гіперо-гіпонімійних зв’язків у термінологічній лексиці сприяє її систематизації і з’ясуванню ієрархічних відношень в окремих терміносистемах. Термінологічні іменники-юкстапозити – особлива категорія компактних за структурою лексичних одиниць, утворених складанням двох чи більше слів без сполучних голосних за допомогою дефіса. Вивчення системних відношень між їхніми компонентами розширює уявлення про способи формування термінів, уможливлює увиразнення лінгвістичного трактування поняття «юкстапозит». У статті проаналізовано особливості гіперо-гіпонімійних відношень між компонентами термінологічних іменників-юкстапозитів, з’ясовано специфіку вияву цих відношень на тлі зв’язків між самостійними однослівними термінами. Виокремлено й схарактеризовано вісімнадцять лексико-семантичних груп термінологічних іменників-юкстапозитів, у межах яких виділено підгрупи, а в межах підгруп – родо-видові мікрогрупи. Родо-видові мікрогрупи формують гіпероніми зі співгіпонімами. Залежно від кількості родо-видових мікрогруп розмежовано ядерні (продуктивні, кількість юкстапозитів у їхньому складі становить більше ніж 3 % від кількості термінологічних іменників-юкстапозитів із гіперо-гіпонімійними відношеннями) та периферійні (малопродуктивні, менше 3 %) групи іменників-юкстапозитів.

Екзистенційна концепція людини і світу у драмі Юрія Косача «Кортез і безталанна».

M. A. Reutova

Філософія екзистенціалізму, що зародилася в Європі 30-40-х років й розвинулася в 50-60-ті роки ХХ століття, мала відчутний вплив на світоглядно-художню позицію письменників української еміграції. У статті виявлено вплив цієї філософії на художні концепції світу і людини: Юрія Косача, Ігоря Костецького, Людмили Коваленко, Богдана Бойчука. Обґрунтовано, що Юрій Косач творчо осмислює ключові екзистенційні питання, відповідно до сучасного йому культурно-естетичного та історичного контекстів, відображаючи автопсихологічні мотиви на тлі епохи. Виявлено оригінальні риси мистецької платформи Юрія Косача в компаративному аспекті. Акцентовано на екзистенційній основі драматичного твору «Кортез і безталанна», на категоріях абсурду, самотності, вибору і свободи, смерті як базових для естетичної концепції автора. Аналіз драми в контексті філософії екзистенціалізму здійснено завдяки використанню таких методів: культурно- історичного, психологічного та біографічного.

Структура і семантика словотвірних парадигм префіксальних дієслів.

L. V. Sehin

Стаття продовжує цикл публікацій автора з вивчення словотвірних можливостей частин мови, лексико-семантичних груп у зіставно-типологічному аспекті на матеріалі слов’янських мов. Об’єктом дослідження обрано дієслова динамічної просторової локалізованості з префіксом над-/nad- в українській, польській і чеській мовах. У статті визначено структурну типологію досліджуваних девербативів, з’ясовано типологію словотвірних значень, реалізованих девербативами від префіксальних дієслів у кожній із мов, виявлено спільне та відмінне у семантичній структурі типової словотвірної парадигми зіставлюваних мов, проаналізовано ступінь продуктивності дієслів на рівні зон і словотвірних значень. У ході дослідження виявлено, що семантична позиція «опредметнена дія» представлена кількома дериватами. Визначено, що максимальна глибина семантичної позиції сягає 4 дериватів від дієслів nadbiec, nadbiegnąć / nadbiegać; nadjechać / nadjeżdżać; nadskoczyć / nadskakiwać. З’ясовано, що спільноосновні деривати-синоніми або повністю збігаються за своїми особливостями, або мають розбіжності.

Перцептивний компонент у структурі етнокультурних стереотипів-вестизмів.

T. F. Semashko

Антропоцентричний принцип та когнітивно-дискурсивна парадигма, що є сьогодні провідними у вивченні мовних явищ, зумовлюють розширення кола мовознавчих досліджень до вивчення складних когнітивних процесів та їхнього впливу на мовне відображення дійсності, що продукує аналіз когнітивних структур, як елементів сучасного комунікативного простору. У цьому процесі стереотипи із сенсорним компонентом, як узагальнені ментальні конструкти, що є результатом профілювання світу етнічною свідомістю, відіграють особливу роль. Структура фонових знань, яка існує на ментально- когнітивному рівні, дає підстави розглядати останні як важливий компонент лінгвокультурного простору, який є засобом категоризації мовного досвіду носія етнічної свідомості. Пропоноване дослідження зумовлене недостатньою увагою до стереотипів із сенсорним компонентом як репрезентантів національно-культурної своєрідності етносу. Автор статті на базі одного фрагменту мовної системи (стереотипів-вестизмів) робить спробу встановити реєстр стереотипів із сенсорним компонентом, що номінують семантичне поле «назви одягу»; означити їх стилістичні маркери та співвіднесеність із мовними нормами; з’ясувати функціональне навантаження пофарбування одягу у створенні цілого спектру узагальнених ознак індивіда, що водночас слугує своєрідним індикатором національно- культурної ідентичності етносу.

Статистичні критерії аналізу синтаксичних фразеологізмів.

H. V. Sytar

матеріалі української мови. Синтаксичні фразеологізми розглянуто з позицій конструкційної граматики та інтерпретовано як один із типів некомпозиційних мовних знаків – конструкцій. Проаналізовано основні показники асоціації: MI, t-score, log-likelihood, Dice, gmean. Обрано показник асоціації МІ як статистичний критерій, що дає змогу визначити коефіцієнт невипадковості поєднання двох і більше слів у тексті, враховує частоту конструкції, частоту її компонентів, розмір корпусу та має формулу в узагальненому вигляді для конструкцій з будь- якою кількістю компонентів. Подано результати здійсненого статистичного аналізу моделей синтаксичних фразеологізмів української мови за даними Українського національного лінгвістичного корпусу. Зʼясовано, що всі обстежені за показником асоціації МІ моделі синтаксичних фразеологізмів мають високий (МІ >>3) ступінь невипадковості поєднання компонентів, що входять до складу незмінної частини речення, тобто характеризуються статистично доведеною звʼязаністю.

До проблеми відчуження у новелі Ігоря Костецького «Ми з Недж».

O. E. Solovey

Стаття присвячена проблемі відчуження в малій прозі Ігоря Костецького раннього (абсурдистського) періоду творчости й розглядається конкретно на матеріялі новели «Ми з Недж» (написана 1944-го року в Німеччині). Центральною проблемою в малій прозі письменника цього періоду є проблема відчуження (алієнації), реалізована як на змістовому рівні, так і на рівні форми (за влучним висловом письменника, «це гротескова оптика й учуднена пластика»). Чи не найзаповітнішою метою письменника було запропонувати шляхи подолання цієї понад гострої проблеми, пов’язаної з руйнівними наслідками Другої світової війни: розривом міжлюдських стосунків, кризою віри та гуманізму, цинізмом, надмірним (егоїстичним) раціоналізмом, недовірою, зневірою у вічних цінностях тощо. Пробиваючись крізь тугі шари колючої (учудненої) мови твору, персонажі насправді долають перешкоди, що виникають перед ними, заважаючи відчути в людині людину (так звану суб’єктність людської особистости) і поділитися з нею власним теплом і любов’ю. З дрібних деталей і туманних реплік раз-у-раз виступають і надалі лише увиразнюються чіткі контури гуманістичного материка художнього світу І.Костецького, письменника, місією якого було довести власним ідеалізмом (життєвим і творчим прикладом), що неможливе – можливе.

Структура конотативного макрокомпонента в семантиці дієслів.

A. S. Stadniy

Стаття присвячена дослідженню конотативного макрокомпонента в семантиці дієслів. Встановлено, що конотація – багатокомпонентне ціле, елементами якого є емотивний, оцінний, експресивний та стилістичний мікрокомпоненти. Емотивність – мовна категорія, яка емоційно відображає дійсність. Оцінність – функціональна категорія, що полягає у вираженні позитивного, негативного чи амбівалентного ставлення до об’єкта. Експресивність створює додаткові смислові відтінки, що поєднуються з основним значенням і підсилюють його. Стилістичний компонент – частина конотації, що доповнює денотацію і відображає уявлення про використання слова, вказує на ситуацію, у якій відбувається мовлення. Конотативні мікрокомпоненти виступають у сукупності і їх важко розмежувати. Конотативний макрокомпонент дієслів об’єднує у своїй структурі не лише оцінно-експресивне, емотивно-стилістичне забарвлення, а й культурно-логічні семи як віддзеркалення національної свідомості українського народу.

Про унікальність і багатство кличного відмінка української мови (у порівнянні з вокативом інших мов).

Yu. L. Starovoit

У проведеному дослідженні розглядаються форми українського кличного відмінка у порівнянні з вокативами, що збереглися в інших мовах індоєвропейської мовної сім’ї. Компаративний аналіз фактів української, російської, білоруської, литовської, латиської, польської, чеської, словацької, сербохорватської, болгарської, латинської, давньо- і новогрецької, румунської, санскриту і кельтських мов дозволяє розкрити наявний взаємозв’язок наших граматичних форм та продемонструвати виняткове багатство форм українського кличного відмінка. Спираючись на отримані дані, автор звертається до працівників освіти і наголошує на необхідності докладати сконцентрованих зусиль задля збереження вітчизняного вокатива як виняткового багатства, успадкованого народом від праіндоєвропейської основи і розвиненого у процесі столітнього розвитку рідної мови. Збереження і повсякденне використання кличного відмінка нашої мови сприятиме її особливої виразності та поетизму у всіх сферах використання.

Кінематографічна інтерпретація повісті М. Хвильового «Сентиментальна історія».

V. V. Tarasenko

Десять розділів «Сентиментальної історії» – це десять епізодів напруженої боротьби людини за право бути самою собою, мати власний погляд на дійсність. Це також розповідь про спробу героїні віднайти сенс життя, про її намагання прикласти сконструйований ідеал до дійсності. Такі спроби зрештою закінчуються поразкою: переходом головної героїні до категорії «як усі». Водночас «Сентиментальна історія» – це повість про перше кохання, те, яким є це почуття у сучасному світі і на тлі його літературного зображення у письменстві попередньої епохи, насамперед, реалізму. У фільмах, знятих за мотивами творів М. Хвильового, віддано данину поетичному світобаченню, візуально активізовано середовище дії і створено атмосферу людського єднання за допомогою музики. Візуальна інтерпретація літературного твору, що вступає у конфлікт з першотекстом (як ми бачимо на прикладі повісті «Сентиментальна історія» та її екранізації «Геть, сором!»), набуває суміжних рис із художнім світом автора, творчість якого інтерпретується. Розширення контекстів при аналізі візуальних відчитань може сприяти тому, що конфлікт інтерпретацій та надінтерпретування за врахування таких обставин поступаються інтерпретації як діалогу. У фільмах конфлікт виникає неочікувано. Фільми О.Муратова служать ілюстрацією для вирішення буденних проблем. Візуальні тлумачення тексту та фільм, що «дописує» ідеологію літературному твору, котрий перекладають, характеризуються різними підходами до оцінювання ідеологічного виміру інтерпретування.

Давньотюркська і давньоіранська лексика у топонімії Слобожанщини (етимологія деяких власних назв: Ворскла – Оскіл, Євсуг – Койсуг).

Ye. M. Tkachenko

Спеціальне дослідження давньотюркської та давньоіранської лексики в топонімії Слобожанщини дає можливість уявити цей лексичний субстрат як системно організовану сукупність географічних термінів, запозичених протягом ХVІ – ХVІІ ст. і які стали основою для формування назв великих і малих водотоків, а пізніше – населених пунктів. В роботі зазначено про передумови для появи і розповсюдження тюркського та іранського шару топонімної лексики, визначено основні теоретичні аспекти дослідження запозиченої із неслов’янських мов термінології, визначено роль географічних апелятивів у формуванні місцевого топонімікону, проведено ґрунтовний етимологічний аналіз, семантичну інтерпретацію та здійснено структурну характеристику запозиченої лексики. Наведено думки і погляди східнослов’янських етимологів та лексикографів ХІХ – ХХ ст. щодо пояснення того чи іншого значення окремих тюркізмів або іранізмів. Виявлено продуктивність апелятивної лексики у топонімотворенні та встановлено ареали її функціонування на теренах Слобідської України.

Лінгвокультурологічні аспекти мовної характеристики персонажів казок братів Грімм.

O. M. Tkachenko

Дана стаття присвячена аналізу лінгвокультурологічних аспектів казкових персонажів братів Грімм, їх образно-асоціативного потенціалу і національного інваріанту сприймання, також як фрагменту мовної картини світу представників німецької лінгвокультури. Простежено на фоні життя та діяльності казкових персонажів побут народу, особливості того середовища, в якому він існує.

В казках відображаються також релігійні звичаї, місцеві природні умови, трудові процеси; містяться національно-культурні особливості країни. Все це допомагає познайомитись з німецькою культурою та глибше зрозуміти менталітет народу. Доведено, що казки німецького народу мають величезний лінгвокультурологічний потенціал: свій яскраво виражений національний характер, який показаний за допомогою казкових персонажів.

Основні аспекти вивчення метафори як основи непрямої номінації.

H. V. Troyan

Дослідження основних аспектів вивчення метафори в сучасному мовознавстві даєможливість визначення метафоризації як одного з основних засобів непрямої номінації. Основна мета роботи – показати метафору в дії, продемонструвати механізми метафоризації, що призводять до формування нових номінацій. Як відомо, термін "метафора" використовують у двох значеннях: результат і процес. Саме цей процес метафоризації пов'язаний із людським фактором у мові. Він забезпечує відображення національно- культурного багатства, що накопичується мовним колективом у процесі його історичного розвитку. У статті визначено основні теоретичні аспекти вивчення метафори в українському та зарубіжному мовознавстві, розглянуто основні аспекти дослідження метафори як основи непрямої номінації, досліджено антологію розвитку метафоричних учень, проведено структурний аналіз видів метафоричних перенесень, з’ясовано ознаки, що лягли в основу метафоричних перенесень, виділено типи непрямих номінацій, які утворені в результаті метафоризації, простудійовано зв’язок поняттєвої системи мови з її лексико-семантичною системою.

Особливості семантико-синтаксичної організації українських рекламних текстів продовольчих товарів.

Ye. S. Tyufkij

Стаття продовжує серію публікацій автора з дослідження семантико- синтаксичної організації української реклами. У межах фреймового аналізу розглядається семантико-синтаксична структура українських рекламних текстів продовольчих товарів як однієї з найчисленніших тематичних груп у загальному корпусі зібраного фактичного матеріалу. У статті поданий комплексний та послідовний аналіз фреймової структури реклами продовольчих товарів: описаний закритий набір актантів та їхній вияв у структурі фрейму; представлений універсальний фрейм реклами продовольчих товарів, що об’єднує всі семантичні ролі та типи відношень між ними в межах рекламних текстів цієї тематичної групи; визначені типи предикатів, які оформлюють реляції між актантами в аналізованих текстах; докладно розглянутий перелік фреймових структур (ядерних і периферійних) рекламних текстів продовольчих товарів; наявні кількісні підрахунки результатів дослідження цієї тематичної групи рекламних текстів.

Постмодерна гра набутками культури у романі Хуана Мануеля Маркоса «Зима Ґюнтера».

M. M. Khoroshkov

Стаття являє собою спробу літературознавчого аналізу роману сучасного парагвайського письменника Хуана Мануеля Маркоса «Зима Ґюнтера» крізь призму постмодерного уявлення про культуру. Художній твір осмислюється авторами в контексті естетики літератур країн Латинської Америки (явища «буму» та «пост-буму»), а також з огляду на світогляд постмодерного мистецтва в цілому, уявлення про культуру як гру. В процесі аналізу тексту виокремлені характерні риси стилю письменника: уривчастість і лаконізм письма, «розірваність»сюжету й довільність композиції, численні алюзії на літературні твори ХХ ст. (інтертекстуальні зв’язки з багатьма творами світового письменства), увага до екзистенційних проблем і категорій, духовних і світоглядних пошуків людини в умовах тоталітаризму, закоріненість в місцеву літературну традицію тощо. Роман «Зима Ґюнтера» Хуана Мануеля Маркоса є яскравим зразком постмодерної прози, що постала на перетині естетичних координат іспаномовного письменства та світової мистецької спадщини, осмислюваних крізь призму особистого екзистенційного досвіду письменника. Окрім того, досліджуваний роман відбиває явище полікультурності, властивій літературам багатьох латиноамериканських країн. Це явище засвідчене насамперед на рівні естетики роману, в якому тісно переплетені міфологічний світогляд корінного населення країни, іспаномовна європейська культура, а також американська популярна культура другої половини ХХ ст. Вагоме місце в тексті посідає «автобіографічний елемент» – особистісні переживання письменника-громадянина, його світоглядні пошуки в умовах вимушеної еміграції

Мова реклами у текстах українських видань.

O. O. Khrulenko

Рекламний текст – це результат роботи фахівців багатьох галузей знань, починаючи від філологів, зокрема лінгвістів, закінчуючи копірайтерами й психологами. Використання в рекламі такого потужного інструменту як мова вимагає не лише уміння римувати чи складати цікаві слогани, а й потребує грамотності, знання усіх рівнів мови, уміння користуватися її багатством. У зв'язку з швидким розвитком рекламних технологій, пов'язаних з використанням мовних прийомів, у роботі здійснюється аналіз фрагментів реклами з українських видань. Окреслені умови для створення рекламного тексту за літературними нормами. Подані особливі підходи створення і розміщення реклами. На сьогоднішній день, особливо гостро постають такі проблеми мови реклами як моральність, грамотність, проникнення росіянізмів та просторічних слів, маніпулювання свідомістю людини.

Способи мовленнєвого впливу в аспекті реалізації текстових категорій.

O. S. Shatilova

У статті здійснено аналіз способів мовленнєвого впливу. Досліджено засоби вираження низки текстових категорій, пов’язаних із маніпулюванням свідомістю людини. Визначено основні способи усного й писемного впливу на аудиторію. З’ясовано, що до переконання належать переважно такі типи мовленнєвого впливу, як доведення, аргументація (у тому числі маніпулятивна), інформування, розповідь (екземпліфікація); до навіювання ‒ конвенційно-соціальний вплив, оцінки, емоційний вплив, художнє зображення, формули прямого та сугестивного програмування; до спонукання ‒ наказ, умовляння, примус і заклик. Виокремлено лінгвістичні та логіко-риторичні засоби, що сприяють досягненню ефекту переконання, спонукання чи навіювання. Ці засоби об’єднано в поняття текстових категорій аргументативності, сугестивності й імперативністі. Аргументативність має підґрунтям логіко-риторичні характеристики тексту, що реалізують вплив адресанта на думки та раціональні оцінки адресата, а також непряме регулювання його раціональної поведінки. Сугестивність тексту передбачає ті формальні, структурні та семантичні характеристики його компонентів, які впливають на підсвідомість реципієнта за допомогою активізації емоцій, асоціацій, пробудження несвідомих установок, образів. Імперативність пов’язана зі здатністю текстових засобів виражати явні (прямі) авторські інтенції волевиявлення, які так само безпосередньо можуть бути розпізнані в тексті адресатом. Досліджені категорії комбінуються в тексті, проте існують дещо незалежно одна від одної.

Мовна політика: особливості визначення та вживання терміна.

O. V. Shevchuk-Kliuzheva

У статті розглядається одне із ключових понять соціолінгвістичної терміносистеми, а саме – «мовна політика». Подається ціла низка поглядів провідних зарубіжних та вітчизняних дослідників на це поняття. Поряд із терміном «мовна політика», у статті міститься характеристика нових для української гуманітарної науки термінів «мовний менеджмент» та «мовне планування» як складових загальнонаціональної мовної політики. У статті пропонується розмежовувати вживання терміна «мовна політика» у соціолінгвістичній (або загальномовознавчій) площині та у законодавчо-правничій.

Значеннєвий синкретизм складнопідрядних речень розчленованої структури.

L. V. Shytyk

Статтю присвячено дослідженню репрезентантів внутрішньорангової спільнокатегорійної синхронної перехідності – складнопідрядних речень, що демонструють значеннєвий синкретизм. Описано специфіку синкретичних складнопідрядних речень розчленованої структури, проаналізовано їхні різновиди, умотивовано логічність їх кваліфікації як синкретичних утворень. Обґрунтовано значеннєвий синкретизм складнопідрядних речень, суть якого полягає в поєднанні семантико-синтаксичних відношень складнопідрядних одного структурного типу – нерозчленованої або розчленованої структури. Виявлено чинники, що вможливлюють синкретизм аналізованих конструкцій: специфіка сполучних засобів, лексичне наповнення предикативних частин, подвійні синтаксичні зв’язки, лексико-граматичні особливості присудка (або недиференційованого головного члена) головної частини. Виокремлено й проаналізовано такі різновиди синкретичних складнопідрядних речень розчленованої структури: цільово-причинові, причиново-цільові, кількісно-наслідкові, умовно-часові, часово-умовні, часово-причинові, порівняльно-причинові, порівняльно-причиново-цільові, умовно-причинові, порівняльно-допустові, порівняльно-кількісні, кількісно-причинові.

Лексико-семантичні особливості заголовків сучасної літератури.

L. P. Yuldasheva

Статтю присвячено дослідженню лінгвальних особливостей заголовків творів сучасної української літератури. На підставі семантики заголовків виокремлено основні тематичні групи. З’ясовано, що до найбільшої за частотністю групи належать назви, що позначають абстрактні поняття і явища. Виконане дослідження демонструє суттєві відмінності творів новітньої літератури від класичних, де найбільшою за частотністю вжитку є група назв, що відповідає особам, зокрема власним назвам. Нині до частотних також належать заголовки-назви неживих предметів та речовин, заголовки-номінації осіб, зокрема біблійних персонажів. Доведено, що заголовок сучасного твору зазвичай багатозначний, для нього характерний високий рівень узагальнення. Він взаємодіє з різними елементами тексту й поступово розширює своє значення та набуває полісемічності. У проекції на образно-семіотичні характеристики виокремлено три типи заголовків: заголовки-індикатори; заголовки-образи; заголовки-символи. Найнижчий ступінь образності характерний для першого типу заголовків. Їхня семантична структура не зазнає змін або майже не змінюється в процесі сприйняття тексту. Заголовки-образи стосовно тексту реалізують свою другу образно-семіотичну модифікацію, тобто для визначення семантики суттєвим є врахування переносного значення. Заголовкам-символам притаманний третій, найвищий ступінь образності. У їхній семантичній структурі основним є підтекстове значення заголовка.

Титул і зміст Вісника Донецького національного університету.

Друкується за рішенням Вченої Ради Донецького національного університету.

Публіцистика Джонатана Свіфта. Філософська сатира і соціально-політичні погляди.

V. Biletskyi

У статті автор продовжує досліджувати філософське і публіцистичне надбання великого англо-ірландського мислителя. При цьому приділяється увага відносно маловідомим широкому загалові памфлетам. Ці твори Дж.Свіфта аналізуються з метою виокремлення та ілюстрації яскравих і актуальних для сьогодення соціально-філософських тез, а також відстеження різних літературних стилів мислителя.

Науковий світогляд та виклики глобалізації.

A. V. Bilokobylskyi

У статті уточнюються механізми когнітивного «входження» суб'єкта у соціальну реальність, які підтримують легітимність ідеального витоку наукового підходу до світу навіть поза релігійною традицією, що породила цей підхід. Обгрунтовується реалізм науки в середньовічному значенні цього терміна, а також обговорюються проблеми, які пов'язані з втратою науковим світоглядом культурної ексклюзивності.

Перспективи єдності людства у посттойнбіанській філософії історії.

Yu.M. Brilo

У статті досліджується проблема перспектив єдності людства та її рішення у межах посттойнбіанської філософії історії, шляхом аналізу поглядів конкретних представників. Розглядаються головні критерії єдності людства: біологічні, географічні, політичні, економічні, фінансові та культурні. Здійснюється філософський аналіз глобалізації, вестернізації та американізації як визначних рис сучасного етапу світоустрою, можливі шляхи збереження цивілізаційного коду локальних цивілізацій. Досліджується суперечливість процесу формування єдиного людства, та посилення захисних механізмів збереження локалізації світу.

Конфлікти на Близькому Сході як глобальна проблема сучасності.

A. I. Buzarov

В умовах глобалізації арабський світ проходить процес трансформації і територіальної фрагментації. Деякі арабські країни сприйняли окремі елементи демократичних систем, зберігаючи при цьому традиційний устрій суспільного життя. Інші ж виявилися втягнутими в масштабні соціальні конфлікти, які зараз знаходяться в активній стадії у ряді арабських держав. Ця стаття присвячена аналізу структури конфліктів на Близькому Сході і уточненню розуміння того, що конфлікти в цьому регіони представляють одну велику проблему для людства.

«Дорожня карта» вирішення східноукраїнського конфлікту як форма організації громадянської активності.

R.О. Dodonov

Стаття присвячена осмисленню соціально-політичної активності українського громадянського суспільства, спрямованої на подолання конфлікту на Сході країни. Аналізується досвід використання «дорожнього картування» як різновіду соціальних технологій. Вибудовується структура «дорожньої карти», яка містить: оцінку стану системи, у тому числі внутрішні і зовнішні фактори; місію, цілі і завдання соціотехнологічнного втручання; засоби та прийоми, яки для цього застосовуються; етапи соціальних трансформацій; рушійні сили змін та оцінку стану «системи на виході». Акцентується увага на необхідності діалогу між конфліктуючими сторонами, підкреслюється роль «третьої сторони» та фасілітаторів.

Про деякі проблеми взаємозв’язку постмодерністської та постнекласичної наук.

V. I. Dodonovа

В статті досліджуються змістовні характеристики науки постмодернізма і постнекласичної науки, робиться їх порівняльний аналіз. З’ясовуються точки дотику постнекласики та постмодернізму. Аналізуються певні квапливості перенесення термінів із точних та природознавчих наук в соціальне та гуманітарне знання.

Генетичний зв’язок методів науки і християнської теології.

T.V. Yeroshenko

В статті автор намагається простежити генетичний і концептуальний зв’язок онтологічних аксіом модерної науки та християнської теології. Для більшої релевантності було обрано наукові теорії раннього Нового часу, втім і сучасні наукові концепції будуються на тих же аксіомах, хоча і не свідомо, а самі аксіоми вважаються бездоказовими та ірраціональними.

Толерантність як елемент конструювання соціального.

O.V. Kirnitsky

Дана стаття акцентує увагу на теоретичному наповненні та необхідності зміни феномена толерантності в ХХІ столітті. Автором визначаються специфічні властивості історичних моделей явища толерантності, які закладали основу для оформлення сучасного його стану. В роботі визначаються як філософсько-історичні, так і прагматичні причини зміни феномену толерантності. Толерантність аналізується з точки зору синергетичного підходу до особливостей її функціонування, методологій символічного інтеракціонізма та соціального конструктивізма. В статті позначаються ключові характеристики та моменти у розвитку західного соціуму, що формували запит на формат толерантності на окремих історичних етапах. Автор звертає особливу увагу на сучасну специфіку та появу альтернативних шляхів розвитку феномену.

Традиційні засади соціальної реальності.

G. Ye. Kovalsky

Розглянуто духовні основи соціальної реальності заснованої на уявленнях традиційних суспільств. Визначено міждисциплінарність у методологічних підходах дослідження традиційних основ соціальної реальності. Реконструйовано процес формування традиції протягом історичного процесу. З’ясовано теоретичні механізми відновлення історичної пам’яті, шляхи утворення різних видів традицій, значення традицій у соціокультурному розвитку суспільної реальності.

Відкритість публічного простору і комфорт приватного.

M.V. Kolinko

Статтю присвячено визначенню меж приватного/ публічного, що допомагає зрозуміти інтерпретації політичного і неполітичного у певному суспільстві. Ця проблема стає все актуальнішою в умовах розірваних війною зв’язків окремих територій Донбасу з іншими регіонами України. Повернення в український публічний простір має бути усвідомленим. Iдентифікація України як чужого іншого не має історичних підстав, а штучно формується на даний час під впливом закритого інформаційного поля. Для руйнування ізоляції необхідно забезпечити доступ усіх територій до інформаційного простору України, налагоджувати систему комунікативних і інших зв’язків. Публічна сфера покликана берегти і забезпечувати свободу приватного життя.

Логіка наукового пошуку в епістемології П. Фейєрабенда: соціокультурний контекст.

L. G. Komaha

В статті досліджується проблема плюралізму наукового пошуку в епістемології методологічного анархізму П. Фейєрабенда. Виокремлюється принцип «проліферації» і аналізуються аргументи мови і метафори у визначенні раціональних смислів пізнання в контексті традицій культурно-інтелектуальної діяльності, що сприяє творчому розвитку індивідуальності вченого.

Дискурс про секуляризацію як відображення і конструювання процесу секуляризації.

V. S. Levytskyy

В статті аналізується історія європейського дискурсу про секуляризацію як осмислення інтелектуалами Нового часу історії власної цивілізації. З іншого боку, перші модерні філософські теорії були скоріше імпліцитною розбудовою нової реальності, і лише в середині ХІХ століття виникає експліцитний дискурс про секуляризацію, а згодом — і про зворотні щодо неї процеси.

Екстремальність як об’єкт дослідження соціальної філософії: аналіз суміжних понять.

Ye. V. Leonova

У статті розглядається проблема визначення поняття екстремальності з точки зору соціальної філософії. Автором ставиться завдання виявлення можливості визначити поняття екстремальності через ряд термінів, які використовуються сучасними гуманітарними науками і ототожнюється з поняттям екстремальності: девіантність, деструктивність, радикалізм, маргінальність, екстремізм, ризиковість. Для цього проводиться компаративний аналіз даних понять в їх співвідношенні з поняттям екстремальності. Робиться висновок про можливість визначення поняття екстремальності через ці терміни для подальшого коректного використання поняття екстремальності в наукових філософських дослідженнях.

Від єресі до догми: передісторія категорії «світогляд».

V. Yu. Popov

У статті розкриваються особливості тлумачення термінів «єресь (ἀϊρεσις)» та «догма (δογμα)» у контексті динаміки європейської філософсько-теологічної думки у епоху пізньої античності та початку середньовіччя. Встановлюється співвідношення їх змістів з категорією «світогляд». Визначаються докорінні вербально-змістовні метаморфози їх інтерпретації в давньогрецькій філософії та вченнях отців церкви.

Порівняльна типологія підходів до вивчення феномену алхімії.

K.M. Rodygin

У статті побудовано порівняльну типологію підходів до вивчення феномена західної алхімії у методологічному контексті соціально-філософського дослідження. Співставлення класифікацій різних авторів дозволяє скласти об’ємну картину концептуального простору досліджень феномена алхімії. Не менш важливим є поєднання підходів до вивчення феномена в ефективні міждисциплінарні комплекси, що дозволяють досягти нових результатів, акцентуючи переваги й нівелюючи недоліки окремих підходів.

Діалектика війни і миру в українському суспільстві.

V. O. Skvorets

Спираючись на аналіз специфіки сучасної війни, концептуальної влади та життєустрою народу, автор досліджує процеси, які послабляли соціальний організм України. Взаємозв’язок війни і миру розглядається в контексті включення українського суспільства в «надсуспільство». Управління українським суспільством періоду незалежності здійснювалося за чужою концепцією. Ринкові реформи в Україні призвели до глибинної трансформації людини, суспільства і суспільної свідомості. «Мамонізм» постав як панівна ідеологія в Україні.

Міф про Одіссея: семантачна модель, варіативність рецепцій та інтерпретацій.

S.O. Stasenko

Міф є зразком не «примітивного», але «первісного» мислення. І в якості такого, міф задає семантичні матриці, які наповнюються змістом залежно від контексту тої чи іншої епохи або внутрішнього світу суб'єкту, який звертається до міфу. Зважаючи на відсутність у міфі раціонального інструментарію для пояснення складних явищ соціального життя, у міфі використовується звернення до типових ситуацій, які виступають моделями для пояснення існуючих процесів. Однією з таких ситуацій є боротьба героя міфу з випробуваннями, в процесі якої він отримує духовну владу і силу. Міф про Одіссея розкриває динаміку і трагізм даного процесу, що демонструють численні рецепції та інтерпретації гомерівського міфу про Одіссея.

Парадигмальність середньовічного міста – між трансцендентною метою і земною прагматикою.

O. Turenko

Виявляється концептуальні екзегези, які легалізували в уявленої картині світу Середньовіччя феномен міста. Зазначається, що середньовічне місто затвердилося у світогляді цієї доби як один і бажаних просторів реалізації Respublica Christianorum, як утілення трансцендентних і земних змістів сумісності християн, як договірна спільність, що оберігає людину від загроз гріховного світу і надає їй плідну можливість удосконалення. Таке уявлення було легалізоване завдяки Августинової доктрині civitas permixta, яка поєдналась з інтерпретацією ідеї античного civitasа. Такий синтез був покликаний затвердити новий соціально-політичний порядок – справедливого миру і злагоди всіх соціальних елементів в місті, вільного життя городян. Протистояла доктрині civitas permixt імперська ідея, яка лишала індивідів і асоціації вільного вибору, можливості удосконалюватися і служити трансцендентному. Формування середньовічного міста мало як духовні, так і прагматично- мирські задачі, які втілювалися «земними засобами» і затверджували особисту атмосферу міста, яка вміщувала в себе трансцендентні прагнення християнства і мирські, корпоративно- природні бажання людей жити в злагоді, поєднуючись у духовно-виробничі асоціації.

Про часовий вимір соціальних структур.

V. Fadieiev

За умов кардинальних соціокультурних трансформацій та подальшого ускладнення соціального життя проблематизуються класичні категорії соціального аналізу, внаслідок чого виникає потреба в їх перегляді та удосконаленні. Дана стаття присвячена дослідженню такого фундаментального поняття соціальних дисциплін, як “соціальна структура”. На думку автора, актуальний розвиток соціальної теорії спонукає до уточнення змісту цього поняття шляхом врахування темпоральних та процесуальних характеристик.